Ponad 5 lat przebywałam w Polsce. Ukończyłam Wydział Ekonomiczny w Lublinie, a potem kontynuowałam studia w Warszawie na Wydziale Stosunków Międzynarodowych. Podczas mojego pobytu poznałam Polaków z różnych warstw i o różnych poglądach. Większość wyrażała współczucie w związku z rosyjską agresją na wschodzie Ukrainy. Często jednak wyrażali troskę o swoje miejsca pracy i o dużym napływie ukraińskich migrantów zarobkowych. Przede wszystkim chodziło o to, że „Ukraińcy zabierają Polakom pracę”, a co za tym idzie zarobki.
Po Majdanie Godności, aneksji Krymu i rosyjskiej interwencji na wschodzie coraz częściej słychać z ust Polaków pytania o stosunek Ukraińców do UPA, OUN i tragedię na Wołyniu. W Polsce dominuje pogląd, że bliskie otoczenie OUN, zwłaszcza jej oddział banderowski (OUN b), przeprowadziło czystki etniczne Polaków i Żydów w celu stworzenia monoetnicznego państwa ukraińskiego. Wszelkie symbole kojarzone z OUN, takie jak czerwono-czarne flagi, marsze na cześć UPA czy jej dowódcy Romana Szuchewycza, postrzegane są w Polsce jako działania mające na celu poniżenie godności polskich ofiar lub jako przejaw antypolonizmu.
Czerwono-czarna flaga zawsze kojarzyła mi się z walkami narodowowyzwoleńczymi, protestami na Majdanie i nigdy nie nabrała antypolskiego znaczenia. Wyjaśnienia władz ukraińskich, że symbole banderyzmu mają na celu walkę z wojną hybrydową, a nie są przejawem antypolonizmu, są przez Polaków postrzegane niejednoznacznie i stają się narzędziami manipulacji strony czerpiącej korzyści z polskiego – ukraińskiego konfliktu. Każdy przejaw antypolonizmu na Ukrainie jest szeroko dyskutowany w polskich mediach i na portalach społecznościowych, i przedstawiany jest opinii publicznej jako początek odrodzenia „banderyzmu”.
Może warto, żeby władze Ukrainy uznały wydarzenia tak boleśnie postrzegane przez Polaków, aby w przyszłości nie dawać Rosji możliwości manipulowania faktami historycznymi? W historii często zdarza się, że ta sama osoba, która dokonuje bohaterskich czynów, popełnia również zbrodnie. Nie możemy zmienić historii, ale mamy wpływ na naszą przyszłość.
Sąsiednia Polska, jako partner, była lojalna w stosunku do nas w trudnym okresie. Podczas tworzenia niepodległej Ukrainy po rozpadzie ZSRR w 1991 roku (jedna z pierwszych uznała niepodległość Ukrainy), a także w czasie Pomarańczowej Rewolucji i Rewolucja Godności. Wspiera także proeuropejskie aspiracje Ukrainy. Winę za pogorszenie współpracy między naszymi krajami ponosi nie tylko owocna praca prorosyjskich służb, ale także władze obu państw. Biorąc pod uwagę trudną sytuację, która rozwinęła się na Ukrainie, nie można izolować się od innych krajów, wręcz przeciwnie, konieczna jest większa współpraca z krajami europejskimi, a tym samym integracja ze społeczeństwem europejskim, aby wspólnie stawić czoła wrogowi na Wschodzie .
Dla każdego narodu ważna jest jego historia. Dziś musimy skierować nasze wysiłki na przezwyciężenie niezgody i nieufności między naszymi narodami, aby nie uczestniczyć w scenariuszach socjotechników Kremla. Trzeba badać i dążyć do odkrycia prawdy, jaka by ona nie była, aby mieć broń przeciwko manipulacji i dezinformacji.
Dla nas, młodych Ukraińców, najważniejsza jest przyszłość naszego państwa, jego stabilność, bezpieczeństwo i rozwój gospodarczy. Warto pamiętać, że wróg Ukrainy jest na wschodzie, a nie na zachodzie. Mając poparcie Europy, nie będziemy łatwym celem dla Imperium Rosyjskiego.
Maria Demidiuk
Марія Демидюк, Враження від перебування в Польщі
Понад 5 років мені довелося перебувати в Польщі. Я закінчила факультет економіки в Любліні і продовжила навчання в Варшаві на факультеті міжнародних відносин. Протягом мого перебування зустрічались поляки з різних сфер і з різними поглядами. Більшість висловлювала співчуття в зв’язку з російською агресією на сході України. Проте, нерідко вони говорили про стурбованість за свої робочі місця та великий наплив українських трудових мігрантів. Перш за все йшла мова про те, що „українці забирають в поляків роботу” і, відповідно, заробіток.
Після Майдану Гідності, анексії Криму та російської інтервенції на сході, все більше можна почути з вуст поляків розмов та запитань про ставлення українців до УПА, ОУН, трагедії на Волині. В Польщі переважає думка, що близьке оточення ОУН, особливо його бандерівська вітка (ОУН б), зробили етнічну чистку поляків та євреїв для створення моноетнічної української держави. Усі символи пов’язані ОУН, такі як червоно-чорні прапори, марші вшанування УПА чи її командира Романа Шухевича, сприймаються в Польщі як дії, спрямовані на приниження гідності польських жертв чи прояв антиполонізму.
Для мене червоно – чорний прапор завжди був пов’язаний з національно-визвольною боротьбою, протестами на Майдані та ніколи не набирав антипольського значення. Пояснення української влади, що символи бандеризму спрямовані на боротьбу з гібридною війною, а не є проявом антиполонізму, сприймаються поляками неоднозначно і становляться інструментами маніпуляції стороні, якій вигідний польсько-український конфлікт. Кожен прояв антиполонізму на Україні, широко обговорюється в польських соціальних мережах та медіах і ілюструється для широкого загалу як початки відродження „бандеризму”. Можливо варто владі України признати події, які так болісно сприймаються поляками та прийти до порозуміння, щоб надалі не давати можливості Росії маніпулювати історичними фактами? Часто буває в історії так, що та сама людина, яка робить героїчні вчинки також може вчиняти і злочини. Історії ми не змінимо, але маємо вплив на наше майбутнє.
Сусідня Польща, як партнер, була прихильна до нас в складний період, в часі створення незалежної України після розпаду СРСР в 1991 році (одна з перших визнала українську незалежність), а також під час Помаранчевої революції та Революції Гідності. Також підтримує проєвропейські прагнення України. Вина за погіршення співпраці поміж нашими країнами лежить не лише на плідній роботі проросійських служб, але і на владі обох держав. При складній ситуації, яка склалась в Україні, не можна відізольовувати себе від інших країн, а навпаки потрібно більше співпрацювати з європейськими країнами, тим самим інтегруючись в європейське суспільство, щоб разом протистояти ворогові на Сході.
Для кожного народу важливою є його історія. Сьогодні ми повинні спрямувати сили на подолання розбрату і недовіри поміж нашими народами, щоб не брати участь в сценаріях технологів влади Кремля. Потрібно досліджувати та прагнути відкрити істину незалежно від того, якою вона буде, щоб мати зброю проти маніпуляцій та дезінформації. Для нас, молодих українців, найважливішим є майбутнє нашої країни, їі стабільність, безпека та розвиток економіки. Варто пам’ятати, що ворог України знаходиться на сході, не на заході. Заручившись підтримкою Європи, ми не будемо легкою ціллю для Російської імперії.
